11 клас

Топографічна карта

За підручником "Географія" 11 клас,

автори В.Безуглий, Г.Лисичарова

       Особливості топографічної карти

  Вивченням невеликої ділянки місцевості з подальшим складанням та уточненням великомасштабних (топографічних) карт і планів займається наука топографія (від давньогрец. топос – місце, графо – пишу), яка є окремим розділом картографії. Топографічними вважаються карти, складені в масштабі від 1:200000 до 1:10000. Ще більший масштаб має план місцевості, а саме 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500.

     За змістом топографічні карти є загальногеографічними. Під час створення карти змістова інформація має відповідати таким вимогам: максимальна повнота зображення, точність положення об’єктів і достовірність стану місцевості на рік створення карти. Склад зображених об’єктів і ступінь їх деталізації залежать від масштабу карти та особливостей зображеної території. Внаслідок постійних змін, що відбуваються на місцевості, зміст топографічних карт періодично оновлюється. Найшвидше застаріває інформація про промислові густозаселені території. Там уточнюють карти кожні 5–7 років. У сільських районах – раз на 8–10 років, ав малоосвоєних гірських, лісових, степових районах – кожні 10–15 років.

     Оскільки топографічні карти зображують невеликі території, спотворень на них практично немає. За топографічними картами можна робити вимірювання довжин і площ, оскільки масштаб на всій карті однаковий.

     Топографічні карти створюють та оформлюють за єдиними для всіх видавців правилами, що спрощує їх розуміння та використання. У наш час топографічні карти створюють переважно в цифровому вигляді. Їх можна складати на основі багатьох способів: топографічної зйомки місцевості, аерофотозйомки, космічної оптичної та радарної зйомки, повітряного лазерного сканування.

       Проекції топографічних карт

     Для складання топографічних карт використовують дві близькі за побудовою поперечні циліндричні рівнокутні проекції, а саме проекцію Гаусса–Крюгера та Універсальну проекцію Меркатора (UTM).

    В Україні топографічні карти складаються в єдиній поперечній циліндричній рівнокутній проекції Гаусса–Крюгера. При цьому усю поверхню Землі поділяють по меридіанах на 60 геодезичних зон, по 6° кожна. Середній меридіан у кожній зоні називається осьовим меридіаном. У проекції Гаусса поверхню глобуса вписують у перевернутий на 90° циліндр так, що осьовий меридіан однієї із зон є дотичним до бічної поверхні циліндра. При цьому геодезична зона земної поверхні завширшки у 6° практично не має спотворень. У такий самий спосіб послідовно проектують на бічну поверхню циліндра всі інші зони, одну поруч із іншою. Потім зображення кожної зони поділяють сіткою меридіанів і паралелей на окремі аркуші карти встановленого розміру.

 Розграфлення топографічних карт

   Літерні та цифрові позначення окремих аркушів у прийнятій міжнародній системі розграфлення називають номенклатурою карти. Наприклад, N-36-41-В-в.

   За рішенням Міжнародного географічного конгресу, для створення системи топографічних карт за основу беруть карту світу в масштабі 1:1000000.Вона називається Міжнародною мільйонною картою світу. На ній усю земну кулю умовно поділяють меридіанами на 60 рівних частин – колони по 6°. Їх нумерують арабськими цифрами, починаючи від 180° меридіана із заходу на схід. Таким чином, колони 1–30 лежать у Західній півкулі, 31–60 – у Східній.

     Колони поділяють на широтні ряди по 4°. Їх позначають літерами латинської абетки від екватора в бік полюсів від А до Z. Іноді, щоб розрізнити півкулі Землі, для позначення Північної півкулі перед літерою ряду ставлять ще літеру N (від англ. north – північ), Південної – S (від англ. south – південь). Наприклад, NN, або SN.

   Внаслідок такого розграфлення земну кулю поділяють на трапеції розміром 6° за довготою та 4° за широтою. Номенклатура аркуша карти 1:1000000 у формі трапеції складається з літери ряду й номера колони. Наприклад, N-36.

   Далі кожний аркуш поділяють на 144 рівні частини. Їх нумерують арабськими цифрами. Тому N-36-41 означає: 41-й лист із трапеції N-36. Так одержують аркуші карти масштабу 1:100 000 з розмірами 20’ за широтою та 30’ за довготою.

   Потім даний лист поділяють на чотири менші аркуші й позначають великими літерами кирилиці: А, Б, В, Г. Масштаб такого аркушу – 1:50 000. Його номенклатура – N-36-41-В, а розміри – 10’ за широтою та 15’ за довготою.

   Потім ще раз кожний з одержаних аркушів поділяють на чотири ще менших. Їх підписують малими літерами кирилиці: а, б, в, г. Отже, номенклатура N-36-41-В-в означає: з трапеції N-36 виокремлено 41-й аркуш, з нього нижній лівий аркуш В, а з того, в свою чергу, нижній лівий аркуш в. Масштаб такого аркуша 1:25 000; розміри аркуша – 5’ за широтою та 7’5’’ за довготою.

   Якщо створюють карту ще у більшому масштабі – 1:10 000, то попередній аркуш знову поділяють на чотири частини розміром 2’30’’ за широтою та 3’45’’ за довготою. Їх позначають арабськими цифрами: 1, 2, 3, 4. Номенклатура такого аркуша, наприклад, може бути такою: N-36-41-В-в-1.

 Елементи топографічної карти

    Топографічна карта має притаманні їй елементи математичної основи, яких немає на дрібно- та середньомасштабних картах. Це потрійна рамка та прямокутна, або кілометрова, сітка.

    На полі топографічної карти не проводять лінії градусної сітки: меридіани і паралелі. Натомість вони є як елементи її потрійної рамки. Внутрішня рамка, що обмежує картографічне зображення, являє собою дві паралелі (верхня й нижня лінії) та два меридіани (ліва й права лінії). У кутах рамки підписують їх градусну міру. Наприклад, біля нижньої горизонтальної рамки написано: 54°40’. Це паралель 54°40’ пн. ш. Біля правої вертикальної лінії рамки зазначено: 18°07’30’’. Це меридіан 18°07’30’’ сх. д. Також подано виходи по рамці ліній градусної сітки через 1’. Наступна мінутна рамка показує відрізками чорного та білого кольорів, що чергуються, поділ на мінути. Біля зовнішньої рамки точками показаний поділ на секунди. Відстань між двома сусідніми точками становить 10’’.

       Прямокутна (кілометрова) сітка

    Ще одним елементом топографічної карти є прямокутна, або кілометрова, сітка. Це сітка квадратів, утворена горизонтальними і вертикальними лініями, що їх проведено через 4 або 2 см, що відповідає певній кількості кілометрів на місцевості. Частота ліній залежно від масштабу становить 2 км (1:10000) та 1 км (1:50000 і більше). Виходи прямокутної сітки на рамку оцифровуються в кілометрах у кутах рамки повністю, в інших місцях – двома останніми цифрами.

    Горизонтальні лінії кілометрової сітки креслять паралельно екватору. Тому числа біля них означають відстань у кілометрах від екватора. Наприклад, число 6065 на нижній горизонтальній лінії кілометрової сітки означає, що відстань від екватора до цієї лінії становить 6065 км. Відповідно, на північ від цієї лінії віддаленість від екватора зростає.

    Вертикальні лінії проводять таким чином. Землю поділяють, починаючи від нульового меридіана, на 60 геодезичних зон по 6° кожна й нумерують від 1 до 60. У центрі кожної зони виокремлюють осьовий меридіан і надають йому значення 500 км. Паралельно йому на захід і схід проводять вертикальні лінії кілометрової сітки й підписують їх. Значення чисел вертикальної лінії кілометрової сітки 4314 означає таке. Перша цифра «4» показує, що місцевість лежить у 4-й геодезичній зоні. «314» – кількість кілометрів відносно осьового меридіана. Оскільки йому надано число 500 км, то місцевість розташована на захід від нього на 186 км          (500 км – 314 км = 186 км).

   Прямокутну (кілометрову) сітку використовують для обчислення відстаней, площ об’єктів, напрямків, у разі виконання різноманітних геодезичних робіт, для зазначення цілей у військовій справі.

МЕРКАТОР. Тест "Топографічна карта та її елементи"

ГЕОГРАФІЧНІ ТА ПРЯМОКУТНІ КООРДИНАТИ

      Географічні координати

  Географічні координати визначають положення будь-якої точки на земній поверхні в градусах від екватора (географічна широта, φ) та нульового меридіана (географічна довгота, λ).

  З попередніх років навчання вам уже відомо, що точність визначення координат залежить від масштабу карти: що він більший, то точніше визначення. На відміну від дрібно- та середньомасштабних карт, де точність визначення можлива до градусів (°) або мінут (‘), топографічні карти уможливлюють визначення географічних координат з точністю до секунд (‘’).

  Оскільки на даному фрагменті топографічної карти підписані значення горизонтальних ліній кілометрової сітки зростають на північ, можна зробити висновок, що місцевість лежить у Північній півкулі, а географічна широта (φ) усіх точок на карті північна (пн. ш.). За номенклатурою карти видно, що місцевість лежить у 34-й колонці, тобто у Східній півкулі (оскільки номери колон Східної півкулі 31-60). Отже, географічна довгота (λ) усіх точок на карті східна (сх. д.).

   Далі на конкретному прикладі пригадаймо порядок дій під час визначення географічних координат за топографічною картою. З’ясуємо числові значення географічних координат точки Дідова Гора. Для визначення широти точки (φ) відшукаємо найближчу до неї паралель. Це нижня внутрішня рамка карти, на якій географічна широта підписана й становить 54°40’ пн. ш. Прикладемо лінійку вздовж нижньої рамки карти, а потім плавно пересунемо її паралельно цій лінії до заданої точки. Побачимо за вертикальною рамкою, що зміщення відбулося на 2 точки, тобто на 20’’ у бік зростання широти. Кількість мінут не змінилася (адже ви вже знаєте, поділ на мінути показаний у середній рамці чорними та білими смугами, що змінюють одна одну). Отже, географічна широта точки Дідова Гора становить 54°40’ 20’’пн. ш.

    Аналогічні дії виконаємо для визначення географічної довготи (λ). Підписаний меридіан – це права внутрішня рамка карти – 18°07’30’’ сх. д. Прикладемо лінійку вздовж правої рамки карти й плавно пересуватимемо її паралельно цій лінії до заданої точки. Помітимо за горизонтальною мінутною рамкою та позначками секунд, що зміщення відбулося на 2’27’’ у бік зменшення значення довготи. Тобто географічна довгота точки Дідова Гора – 18°05’03’’ сх. д.

      Таким чином, географічні координати точки Дідова Гора становлять:

φ =54°40’ 20’’ пн. ш., λ =18°05’ 03’’ сх. д.

Прямокутні координати

    Ви вже знаєте, що за лініями прямокутної (кілометрової) сітки, що їх проведено на топографічній карті зазвичай через 1 км, визначають прямокутні координати точок Х та У. Координата Х визначається за горизонтальними лініями кілометрової сітки й показує відстань у метрах будь-якої точки від екватора. Координату У визначають за вертикальними лініями кілометрової сітки. Вона показує відстань у метрах від осьового меридіана певної геодезичної зони. Прямокутні координати записують семизначними числами. Одиниці вимірювання при цьому не вказують. У Північній півкулі координата Х завжди є додатним числом, у Південній півкулі – від’ємним. Координата У – завжди додатне число. Щоб число не було від’ємним, навмисно початок відліку від осьового меридіана геодезичної зони позначили не в 0 км, а в 500 км. Максимальна відстань від осьового меридіана до країв зони – на екваторі й становить близько 330 км. Що далі до полюсів, то зона вужчає через кулястість Землі.

Визначимо прямокутні координати точки Дідова Гора. Першою визначимо координату Х. Найближча горизонтальна лінія кілометрової сітки до точки має підпис 6065, що означає, що до цієї лінії від екватора – 6065км, або 6065000 м. За допомогою лінійки визначимо, що Дідова Гора розташована на карті на 1 см південніше за цю лінію. У масштабі 1:25000 це відповідає відстані на місцевості 250 м. Оскільки на південь відстань до екватора скорочується, 250 м треба відняти від значення 6065000, тобто 6065000 м – 250м = 6064750 м. Таким чином, Х = 6064750.
   Аналогічно за вертикальними лініями кілометрової сітки визначимо координату У. Як видно, Дідова Гора розташована між вертикальними лініями з координатами У (у метрах) 4311000 та 4312000, але ближче до другої, не досягаючи її на 4 мм. У масштабі карти це відповідає на місцевості відстані в 100 м. Отже, 4312000 м – 100м = 4311900 м. Тобто координата У = 4 311 900.
     Таким чином, ми визначили прямокутні координати точки Дідова Гора:                 Х = 6 064 750; У = 4 311 900.
     Координата Х означає, що точка Дідова Гора розташована на відстані                  6 064 750 м на північ від екватора. Перша цифра координати У «4» означає, що точка лежить у 4-й геодезичній зоні.
   Осьовий меридіан цієї зони має координату У = 4500000. Тому решта цифр означає, що Дідова Гора розміщена західніше від осьового меридіана 4-тої зони на 188 100 м (4 500 000 м – 4 311 900м == 188 100 м).

ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ

     Основні умовні позначення топографічних карт

 Умовні позначення планів і великомасштабних карт називаються топографічними знаками. Це символічні графічні зображення, які дають змогу уявляти зображену місцевість. Ці позначення відповідають низці вимог.

• По-перше, їх має бути легко креслити.
• По-друге, вони не схожі між собою, тому легко розрізняються.
• По-третє, створюючи їх, враховують подібність до справжніх об’єктів, що зображуються.
• По-четверте, властивістю топографічних знаків є також їхній колір, що додає зображенню наочності та збагачує його зміст.
• Топографічні знаки є загальновживаними на всіх топографічних картах і планах у межах країни.

   Розрізняють масштабні, напівмасштабні та позамасштабні топографічні знаки. Масштабними знаками показують ті об’єкти, справжні розміри яких можливо передати в масштабі карти або плану. Масштабними є контурні зображення, наприклад озеро, ліс, фруктовий сад. Лінійні знаки є напівмасштабними. Вони завжди у масштабі передають довжину об’єкта (наприклад, дороги, річки, лінії електропередачі), а ширину не завжди. Позамасштабними знаками позначають об’єкти, які є настільки малими за розмірами, що показати їх у масштабі даної карти або плану неможливо. Ці знаки мають форму геометричних фігур, символів, малюнків. Наприклад, так зображують джерело, криницю, школу, вітряк, електростанцію, поодиноке дерево тощо.

Вимірювання на топографічній карті за масштабом і кілометровою сіткою

  Визначення відстаней на топографічній карті по прямій лінії найзручніше зробити лінійкою, використовуючи числовий або іменований масштаб. Можна застосувати також циркуль-вимірювач і лінійний масштаб.

Для вимірювання довжини звивистих ліній (наприклад, річок, доріг) можна застосувати циркуль-вимірювач, установивши невеликий «крок» – сталу відстань між голками. «Крокуючи» вздовж об’єкта, рахують кількість кроків, а потім, користуючись масштабом, визначають відстань.

   Для точніших вимірювань кривих ліній є спеціальний прилад курвіметр (від лат. curvus – кривий і грец. метрео – вимірюю).

 Для визначення площ використовують кілометрову сітку. Для цього підраховують кількість повних кілометрових квадратів у межах контуру, що вимірюється. Квадрати, заповнені частково площовим об’єктом, оцінюють на око.

       Використання азимутів

     Орієнтуючись на місцевості, визначити точне положення об’єктів відносно основних і проміжних сторін горизонту зазвичай буває неможливо. Для чіткішого визначення напрямків використовують компас, за яким можна визначити азимут.

     Азимут (від араб. ас-салет – шлях, напрямок) – кут між напрямком на північ та напрямком на даний предмет.

   Значення азимутів виражають у градусах і відлічують за рухом стрілки годинника від 0° до 360°. Так, азимут об’єкта, що розміщений на північ від спостерігача, – 0° або 360°, на південь – 180°, на схід – 90°, на захід – 270°. На топографічній карті або плані азимути вимірюють транспортиром.

  Стрілка компаса показує не на Північний географічний полюс Землі, а на магнітний (78°пн. ш., 101°зх. д.), що розташований у районі Канадського Арктичного архіпелагу. Через те розрізняють істинний (географічний) та магнітний азимути.

    Істинний азимут (Аі) – кут між напрямком на Північний географічний полюс і на даний об’єкт.

Відповідно об’єкт з’єднує з географічним полюсом істинний меридіан. Саме такі меридіани наносять на карту.

Азимут, визначений за допомогою компаса, називають магнітним (Ам).

Магнітний азимут (Ам) – це кут між напрямками на Північний магнітний полюс і на даний об’єкт.

Лінію, що з’єднує даний об’єкт з магнітним полюсом, називають магнітним меридіаном.

Кут між істинним і магнітним азимутами називають магнітним схиленням (МС). 

Його враховують штурмани кораблів і літаків, визначаючи курс корабля, а також військові й туристи, орієнтуючись на місцевості. Магнітне схилення підписують на планах і топографічних картах. Воно буває західним і східним. Щоб знайти істинний азимут, треба визначити за компасом магнітний азимут і врахувати магнітне схилення. Якщо магнітне схилення східне, його треба додати до показника магнітного азимута (Аі = Ам + МС східне), якщо західне – відняти (Аі = Ам – МС західне).

  Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та напрямком на об’єкт називають дирекційним кутом (Д).

      Його, як і азимут, вимірюють за ходом годинникової стрілки від 0° до 360°. Щоб перейти від дирекційного кута до істинного азимута, треба врахувати зближення меридіанів (ЗМ) – кут між вертикальною лінією кілометрової сітки та істинним меридіаном.Аі = Д ± ЗМ.

  Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та магнітним меридіаном називають поправкою напрямку (ПН). Вона може бути східною (її значення віднімають від значення дирекційного кута: Ам = Д – ПН східна) і західною (відповідні значення додають: Ам = Д + ПН західна).

       Зображення рельєфу на топографічній карті

   Вам уже відомо, що форми рельєфу на топографічній карті показують горизонталями (ізогіпсами) – умовними лініями, які з’єднують точки місцевості з однаковою висотою. Висоти окремих точок позначають цифрами. На картах України позначають абсолютну висоту точок – перевищення точки земної поверхні над рівнем Балтійського моря. 

Суцільні горизонталі на топографічних картах і планах проводять через 1 м, 2,5 м, 5 м, 20 м або 40 м. Ці значення називають висотою закладання, або висотою перерізу. Що масштаб більший, то більше горизонталей наносять. Щоб не захаращувати зображення, підписують абсолютні висоти не всіх горизонталей. Цифри висоти на горизонталях напрямлені «головою» в бік зростання висоти. У разі необхідності детальніше показати особливості окремих форм рельєфу окрім суцільних проводять пунктирними лініями проміжні горизонталі через удвічі меншу висоту закладання. За розташуванням горизонталей можна визначити стрімкість та форму схилу. Що ближче розташовані горизонталі одна до одної, то стрімкіший схил, що далі – то схил більш пологий.

  Щоб розрізняти зображення пагорбів або западин, використовують бергштрихи – короткі лінії, що показують вільним кінцем напрямок схилу. Якщо бергштрихи напрямлені всередину – це улоговина, якщо назовні – пагорб. Точніше визначити стрімкість схилів у градусах допомагає шкала закладання.

    Закладанням називають відстань між сусідніми горизонталями.

  Шкалу для його визначення розміщують поряд з масштабом. За нею за допомогою циркуля визначають стрімкість схилу або кут нахилу поверхні. Уздовж нижньої основи шкали закладання вказано цифри, що позначають крутизну схилів у градусах. На перпендикулярах до основи відкладено відповідні значення закладання в масштабі карти. Для визначення стрімкості схилу вимірюють циркулем відстань між горизонталями і за шкалою підбирають відповідне цій шкалі закладання.

   Такі форми рельєфу, як урвища, яри, кар’єри позначаються особливими умовними знаками.

МЕРКАТОР. Тест "Читання та використання топографічних карт"

Практична робота № 1. «Використання нових методів географічної науки для пошуку обробки і представлення географічної інформації».

Аеро- і космічні методи належать до дистанційних методів досліджень.

Аерофотозйомку роблять із висоти 4—5 км. Для цього на літаку встановлюється спеціальний фотоапарат, що працює автоматично й забезпечує високу точність зображення. Потім аерофотознімки дешифрують, тобто встановлюють, які об’єкти на них зображені.

Знімки місцевості з космосу відрізняються від аерофотознімків значно більшим охопленням території. Ще в 1945 р. балістична ракета «V-2», запущена з полігона Уайт-Сендс у штаті Нью-Мексико, дозволила отримати фотографії з висоти 120 км. Зараз географи мають у своєму розпорядженні надзвичайно різноманітні види космічної інформації, придатної для досліджень як фізико-, так і економіко-географічних явищ. Це дає непогані результати при вивченні генезису географічних об’єктів. Так, за знімками, отриманими з орбітальної станції «Салют» у 1975 і 1978 рр. та ресурсного ШСЗ «Космос» у 1979 р. було з’ясовано походження гірського озера Іскандеркуль, розташованого на півночі від Гіссарського хребта в Таджикистані. Раніше щодо його походження існувало дві різні гіпотези. Аналіз знімків дозволив установити, що основною причиною був великий обвал, викликаний, мабуть, землетрусом, що супроводжувався зсувами й селевими потоками. Із метою проведення комплексних досліджень Приаралля й пустелі Кизилкум були використані дрібномасштабні чорно-білі космічні фотознімки, які забезпечували суцільне покриття їхньої території. Зйомка проводилася в масштабі 1:2400000 з орбітальної станції «Салют».

У географічній науці використовуються загальногеографічні та власне географічні методи.

Загальногеографічні методи пронизують усю систему географічних наук. Власне географічні методи використовуються окремими дослідниками, наприклад, тільки фізико-географами або економікогеографами.

Серед найбільш поширених методів великий інтерес викликає математичне моделювання. Його суть полягає в абстрагованому й спрощеному відображенні дійсності логіко-математичними формулами. Вони передають у концентрованому вигляді відомості про структуру, взаємозв’язки й динаміку досліджуваних географічних явищ. Ці моделі очищені від непотрібних деталей і зайвих подробиць заради ясності характеристик найважливіших властивостей і закономірностей.

Із точки зору географії (з огляду на більше значення для неї просторових аспектів) можна виділити три різновиди моделей:

1)      математичні моделі, що будуються без урахування просторового координування явищ і результати реалізації яких не підлягають картографуванню;

2)      ) моделі, у яких результати картографуються, але просторовий аспект не враховується на етапі реалізації математичних алгоритмів;

3)      моделі, у яких просторове положення явищ обов’язково враховується.

На основі математичних моделей можуть створюватися нові карти (це є основним завданням математико-картографічного моделювання). У свою чергу, дані, відображені на таких картах, можуть бути основою для побудови й аналізу математичних моделей.

Одним із сучасних методів дослідження Землі є геохімічний. Він дозволяє вивчати процеси переміщення й концентрації хімічних елементів і їхніх сполук у різних геосферах. Дослідження в галузі пошукової геохімії дозволили розробити основи геохімічної систематики ландшафтів, установити основні закономірності формування вторинних ореолів розсіювання рудних родовищ у різних природних зонах, розр 16 ГІС-технології тісно поєднані з іншою системою отримання географічної інформації — дистанційним зондуванням Землі (ДЗЗ).

Сучасні космічні апарати використовуються для вивчення природних ресурсів планети й розв’язання завдань метеорології. При цьому застосовується сучасна оптична або радіолокаційна апаратура. Переваги останньої полягають у тому, що вона дозволяє спостерігати поверхню Землі незалежно від стану атмосфери й у будь-який час доби.

Інший важливий напрямок розвитку ГІС — використання даних високоточного глобального позиціювання (місцевизначення) об’єктів, отриманих за допомогою американської системи GPS (Global Positional System) або російської — ГЛОНАСС. Супутникове угруповання GPS налічує 24 одиниці, сигнали від яких приймаються наземними станціями з наступною синхронізацією по атомних годинниках. Роботу ГЛОНАСС забезпечує 21 супутник, інші перебувають у законсервованому стані. Ці системи використовуються у військовій справі, у морській навігації, повітроплаванні, геодезії. У поєднанні з ГІС і ДЗЗ вони утворюють тріаду високоточної, постійно оновлюваної, об’єктивної інформації про земну поверхню. Користуватися глобальною системою навігації можна скрізь, де приймається супутниковий сигнал. Наприклад, бортові GPS-приймачі широко використовуються в авіації. Уже випробовуються прототипи цих систем, що дозволяють робити посадку літаків у безпілотному режимі. Однак для уточнення координат лайнера в просторі потрібні додаткові наземні станції Ще один напрямок ГІС пов’язаний із розвитком системи телекомунікацій, у першу чергу мережі Інтернет, і масовим використанням глобальних міжнародних інформаційних ресурсів.

1. ПІП ____________________________________           Пр.роб №1    Клас___________

2. З Інтернету учні вибирають координати п’яти природних об’єктів (при цьому можна використати  Вікіпедію).

карти Гугл  https://www.google.com.ua/maps

За допомогою карт Гугл прокладіть маршрути до наступних пунктів та заповніть таблицю за прикладом:

1.      м. Дніпро – гора Говерла

2.      м. Київ – м.Миколаїв

3.      м. Кишинів – м. Полтава

4.      м. Одеса – м. Ужгород

5.      м.Будапешт – м.Мукачеве

№	Маршрут	Відстань, км	Час доїзду автомобілем, год	Скрін маршруту	Азимут
1	м. Дніпро – гора Говерла	1148 км	17 год 24 хв		Дніпро -   Говерла = 247°
2	м. Київ – м.Миколаїв
3	м. Кишинів – м. Полтава
4	м. Одеса – м. Ужгород
5	м.Будапешт – м.Мукачеве

Висновок:

1.     Доцільність та зручність сучасних ГІС систем

Готову практичну роботу надішліть за електронною адресою:

ludaanatolevna@gmail.com   

Практична робота №2. «Побудова графіка залежності дальності видимого горизонту від висоти місця спостереження»

ПІП ____________________________________           Пр.роб №2    Клас___________ 

Завдання 1.

1.1.         Дати визначення поняттю:

Горизонт – це _____________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

1.2.         Підберіть слова синоніми до терміну «горизонт»:

__________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання2.

Проаналізуйте дані таблиці 1 зробіть висновки про залежність видимості горизонту від висоти місцевості.

Залежність видимості горизонту

 від висоти місця спостереження

Табл. 1

Висота, м	1	2	10	20	50	100	200	1000	5000	10000
Дальність видимого горизонту, км.	3,6	5	11	16	25	36	50	113	252	357

Висновок: ________________________________________________________

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.

Завдання 3.

На основі даних таблиці 1 побудуйте графік залежності дальності видимого горизонту від висоти місця спостереження.

Завдання 4.

В яких галузях людської діяльності можуть бути застосовані ці знання?

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Висновок: __________________________________________________________

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Готову практичну роботу надішліть за електронною адресою:ludaanatolevna@gmail.com    

Практична робота №3. «Зіставлення карт тектонічного районування та розміщення найважливіших родовищ корисних копалин з метою виявлення взаємозв‘язків. Читання геологічних, тектонічних карт і карти корисних копалин»

Завдання:

1.      Зіставте карти світу: фізичну, тектонічну та геологічну, виявіть закономірності розміщення основних світових родовищ корисних копалин

2.      Заповніть таблицю за результатами власних досліджень

Родовища корисних копалин	Вид корисної копалини	Країна світу	Форма рельєфу	Тектонічна структура	Особливості геологічної будови	Примітка
	Вугілля
	Нафта
	Газ
	Залізна руда
	Марганцева руда
	Алюмінієва руда
	Мідна руда
	Золото
	Дорогоцінні камені
	Сірка
	Мінеральні води

Висновок: 

Практична робота №4. «Визначення мінералів та гірських порід. Визначення основних скам'янілостей за зразками, муляжем або малюнками»

Завдання:
І варіант: описати гірську породу (будь – яку за наявності)
ІІ варіант: описати мінерал (будь – який за наявності) 

План опису гірських порід чи мінералів
1. Назва гірської породи, до якої групи належить.
2. Особливості утворення.
3. Склад гірської породи.
4. Форма й колір гірської породи.
5. Вага (указується відносно — важка, легка, середня).
6. Блиск (матовий, металічний, скляний або відсутній).
7. Твердість (риска наноситься склом або нігтем — м'яка порода, риска наноситься лезом ножа — тверда, риска наноситься кварцом або її неможливо нанести — дуже тверда).
8. Структура (масивна, шарувата, сланцювата, пориста, пухирчаста).
9. Використання людиною в практичній діяльності.
10. Додаткові відомості про гірську породу.
Дані про зібрані гірські породи можна занести в таблицю. 

Приклад заповнення таблиці «Характеристика глини»  

Назва гірської породи, група	Умови утворення	Склад, зовнішній вигляд, будова, властивості	Приклади використання людиною
Глина. Осадові (уламкові)	Утворюється в ре­зультаті вивітрювання. У сучасних умовах формуються в ході процесу ґрунтоутворення	Складається з дуже дрібних глинистих часток: каоліну, галуазиту тощо. Різного кольору, частіше коричневого з різними відтінками. М'яка порода, середня вага. Блиск відсутній. Утворює з водою пластичну масу, при висиханні зберігає надану форму, після випалення набуває твердості каменю	Виготовлення цегли, черепиці, гончарних виробів, вогнетривів, цементу. Використання при очищенні нафтопродуктів, виробни-цтві глинозему, клейонки, лінолеуму; при обробці тканин

Приклад опису однієї з гірських порід
Граніт (італ. granito, буквально — зернистий) — найпоширеніша в зем­ній корі материків кисла повнокристалічна магматична гірська порода. Складається в основному з кварцу, калієвого польового шпату (ортоклаз, мікроклін), кислого плагіоклазу й слюди (біотит, мусковіт). Середня щіль­ність — 2600 кг/м³, пористість — лише 0,5—1,5%. Складається з добре сформованих кристалів польового шпату, кварцу, слюди.
Граніт характеризується однорідною структурою, високою морозостійкі­стю, малим водопоглинанням і великим опором до вивітрювання. Він до­бре шліфується й полірується, однак характеризується крихкістю й неви­сокою вогнестійкістю.Для мірного граніту бажаний рожевий, сірий, оранжево-рожевий, чер­воний і білий колір. Найціннішими в декоративному відношенні вважа­ються дрібнозернисті ясно-сірі граніти з блакитним відтінком, а також насичені темно-червоні й зеленувато-блакитні.Граніт добре полірується, протягом тривалого часу зберігає дзеркаль­ний блиск поверхні. Завдяки своїм властивостям і високим механічним показникам граніт широко застосовується для спорудження монументів, меморіалів, сходинок і колон, при облицюванні набережних, фасадів бу­динків, а також підлоги в місцях із великим потоком людей. Дрібно­зернистий граніт використовують у скульптурі (його структура дозволяє проводити ударну обробку), а грубозернистий — для зведення монумен­тальних споруд.Після подрібнювання граніт може бути використаний як заповнювач бетону, щебінь, залізничний баласт, фільтруючий шар, а також як кам'яний накид пірсів і хвилерізів.

 Готову практичну роботу надішліть за електронною адресою:

ludaanatolevna@gmail.com   

Практична робота № 6. «Нанесення на контурну карту сейсмічних зон та діючих вулканів»

Завдання:

1.      Нанести на контурну карту сейсмічну активність Землі та підписати всі відомі сейсмічні об’єкти.

Висновок: 

Практична робота №7

«ОПИС ҐРУНТОВОГО ПРОФІЛЮ».

Мета: закріпити знання про ґрунти та їхні особливості; сформувати вміння описувати ґрунтовий профіль; дати уявлення про ґрунтові горизонти; розвивати вміння користуватися джерелами географічної інформації.

Обладнання: атлас, підручник, довідники, ґрунтовий розріз, малюнки (фотографії) з ґрунтовими профілями.

Інструктивно-методична картка.

Грунтові горизонти познаються буквенними символами: А – перегнійно-аккумулятивний; Б – шар вимивання (ілювіальний); С – перехідний до материнської породи; На оброблювальних грунтах утворюється орний горизонт – Ап.

Зразок плану опису ґрунту:

1. Місце розташування ґрунтового розрізу.

2. Потужність розрізу й трьох основних горизонтів ґрунту.

3. Характер меж між горизонтами.

4. Кольори й особливості структури ґрунту в горизонтах.

5. Щільність і механічний склад ґрунту.

6. Структура ґрунту.

7. Інші ознаки (наявність новоутворень, наприклад присипки або конкрецій, а також включень, наприклад галька, валуни, залишки рослин; їх кількість і характер).

8. Замалювати ґрунтовий розріз, зробити його кольорове фото.

Приклад опису горизонтів чорноземних ґрунтів:

А – потужність горизонту в різних підтипах коливається від 35 до 120 см і більше, однорідно забарвлений, темно-сірий, майже чорний, структура міцна, зерниста. (Виконується в тому випадку, якщо учні підготували ґрунтовий розріз на місцевості).

В – горизонт потужністю 40-80 см, бурувато-сірий, поступово донизу з'являється палевий відтінок, структура грубіша, грудкувата, грудкувато- або горіхувато-призматична.

За ступенем гумусованості та структурою може поділятися на підгоризонти В, і В2.

С – ґрунтоутворююча порода, палева або білувата, призматичної структури, на різній глибині зустрічаються виділення карбонатів, гіпсу й легкорозчинних солей.

Опис грунту ____________________________________________

(за географічним атласом)

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Висновок.

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Практична робота № 8.   «Аналіз кліматичних та синоптичних карт»

Завдання:

1.      Описати фрагмент синоптичної карти за варіантами:

І варіант:

ІІ варіант:

           

ІІІ варіант:

                 

2.      Висновок