11 клас. Додатки

Практична робота №3. «Зіставлення карт тектонічного районування та розміщення найважливіших родовищ корисних копалин з метою виявлення взаємозв‘язків. Читання геологічних, тектонічних карт і карти корисних копалин»

Запаси вугілля у світі

Табл. 1. Розподіл світових запасів кам'яного вугілля (у %):

Північна Америка	24,2
Південна Америка	1,0
Країни пострадянського простору	23,4
Африка і Близький Схід	6,0
Азія і Тихоокеанський регіон	30,2

Табл. 2. Основні вугільні басейни світу:

Вугільні басейни	Країна	Підтв. запаси, млн. т	Тип вугілля*.
Ордоський	КНР	100000	К
Іллінойський	США	99995	К
Аппалачський	США	93431	К
Кансько-Ачинський	Росія	80197	Б
Кузнецький	Росія	57632	К
Вітбанк	ПАР	51123	К
Паудер-Рівер	США	50929	СБ
Нижньорейнський	Німеччина	50000	Б
Донецький	Україна,	48310	К
Альберта	Канада,   США	46582	К, Б
Латроб-Валлі	Австралія	40500	Б
Нижньорейнсько-Вестфальський (Рурський)	Німеччина	36540	К
Форт-Юніон	США	31238	Б
Дамодарський	Індія	31058	К
Боуен	Австралія	23678	К
Сідней	Австралія	22243	К
Йоркшир-Ноттінгемшир	Велика Британія	15380	К
Техаський	США	13234	Б
Західний	США	10160	К
Південний Уельс	Велика Британія	8000	К

Примітки: * К — кам'яне, СБ — суббітумінозне, Б — буре ТОП-7 КРАЇН З

7 країн з НАЙБІЛЬШИМИ ЗАПАСАМИ  ВУГІЛЛЯ

Вугілля - найпоширеніший вид палива на планеті з моменту промислової революції в 18-19 столітті. На сьогоднішній день промислові запаси вугілля складають більше 1 трлн. тонн. Поклади цієї корисної копалини практично рівномірно розміщуються на всіх континентах, а його використання забезпечує отримання близько 45% всієї електроенергії в світі. На думку експертів, частка вугілля на світовому ринку палива складає близько 30%. Основними споживачами є енергогенеруючі та металургійні підприємства.

Хоча світові запаси вугілля і розміщені відносно рівномірно по континентах, левова частина знаходиться в 7 країнах світу:

7 місце. Україна

На думку експертів, на території України знаходиться близько 4% запасів світових вугілля - 34 млрд. тон. Розрахунки фахівців говорять про те, що запасів може вистачити для безперервного видобутку твердого палива протягом 400 років. Всі запаси кам'яного вугілля знаходяться в Донецькому та Львівсько-Волинському басейнах, бурого - у Дніпровському. В Україні видобувають такі види вугілля як антрацит, коксівне і газове вугілля.

6 місце. Німеччина

У Німеччині знаходяться запаси кам'яного та бурого вугілля об'ємом 40,5 млрд. тон. Потужностей вистачає для забезпечення внутрішніх потреб країни, а також забезпечення експортних поставок. Німецьке вугілля характеризується високою якістю, але на сьогоднішній день вугільна промисловість в Німеччині є нерентабельною і підтримується за рахунок державних дотацій. З середини 19 століття вугілля в Німеччині видобувається відкритим способом, але з часу розвитку технологій видобуток кам'яного вугілля перейшов на закритий спосіб.

5 місце. Індія

Для Індії вугілля є основним енергетичним ресурсом. На території країни знаходиться близько 9% світових запасів вугілля, близько 60,5 млрд. тон, яких повинно вистачити на 2 століття видобутку. Індійський вугілля характеризується жахливою якістю і в основному йде на потреби енергетики.

4 місце. Австралія

Австралія має величезні запаси вугілля - 76,5 млрд. тон, яких достатньо для інтенсивного видобутку протягом 250 років. На материку є поклади високоякісного коксівного та бурого вугілля. Найстаріші шахти країни ведуть видобуток з 1800 року. Нові підприємства з'являються у величезній кількості, на них припадає близько 50% видобутку. Більше 80% вугілля використовується в енергетичному секторі. Австралійські ТЕС постійно модернізуються в області захисту навколишнього середовища і є найбільш високотехнологічними в світі.

3 місце. Китай

Згідно з геологічними дослідженнями, на території КНР знаходиться 782 млрд. тон різного вугілля. 97% з усіх запасів становлять кам'яне вугілля. Близько 90% палива Китай направляє на енергетичну промисловість. При збереженні обсягів видобутку, наявних запасів повинно вистачити на 60-70 років. З 80-х років ХХ століття Китай стрімко розвивав вугільну промисловість, було збудовано велику кількість нових видобувних підприємств. Тому зараз власний видобуток забезпечує 100% потреб країни. Крім того, потужності КНР складають 80% світового виробництва вугільних брикетів.

2 місце. Росія

Розвідані запаси вугілля оцінюються в 157 млрд. тон, але поклади розташовані в Сибіру і на Далекому сході до кінця не вивчені. Велика кількість родовищ твердого палива не розробляється, так як мають не сприятливе економіко-географічне розташування. Більше половини всього вугілля є високоякісними і здатне скласти конкуренцію газу для застосування в промислових цілях. Експерти стверджують, що запаси вугілля в Росії (включаючи нерозвідані і бурі) можуть становити третину всіх світових запасів.

1 місце. США

Сполучені Штати Америки мають запаси вугілля, яких повинно вистачити на більш ніж 300 років видобутку. Вони і забезпечують країні першу позицію. Розподіл родовищ по території країни має сприятливе економіко-географічне розташування, поруч в межах 300 км є великі споживачі (ТЕС, заводи), вони також мають сприятливу глибину залягання від 400 до 900 метрів. Об'ємні запаси вугілля рівномірно розподілені по всій території США, маючи відмінності лише у вигляді твердого палива. США є не тільки лідером за наявними запасами вугілля, а й лідером в обсягах видобутку твердого палива. Велика його частина йде на внутрішні потреби країни, але є і частка експорту.

Основні нафтогазоносні басейни світу

·         Адріатично-Іонічний нафтогазоносний басейн

·         Аквітанський нафтогазоносний басейн

·         Бакинський нафтогазоносний район

·         Балтійська нафтогазоносна область

·         Бенгальський нафтогазоносний басейн

·         Верхньоамазонський нафтогазоносний басейн

·         Внутрішній Східно-Австралійський басейн

·         Волго-Уральська нафтогазоносна провінція

·         Ґіпсленд

·         Дніпрово-Прип'ятська нафтогазоносна провінція

·         Західний внутрішній нафтогазоносний басейн

·         Західно-Канадський нафтогазоносний басейн

·         Каліфорнійський нафтогазоносний басейн

·         Камбейський нафтогазоносний басейн

·         Нафтогазоносний басейн Ґвінейської затоки

·         Нафтогазоносний басейн Затоки Кука

·         Нафтогазоносний басейн Мексиканської затоки

·         Нафтогазоносний басейн Перської затоки

·         Нафтогазоносні басейни Скелястих гір

·         Нафтогазоносна область Північного моря

·         Нижньоіндійський нафтогазоносний басейн

·         Передаппалачський нафтогазоносний басейн

·         Північні Арктичні нафтогазоносні басейни Канади

·         Північно-Кавказько-Мангишлацька нафтогазоносна провінція

·         Північно-Китайський нафтогазоносний басейн

·         Прикаспійська нафтогазоносна провінція

·         Реконкаву

·         Сан-Хорхе

·         Сан-Хуан (нафтогазоносний басейн у США)

·         Санта-Інес

·         Сахаро-Середземноморський нафтогазоносний басейн

·         Саравакський нафтогазоносний басейн

·         Сержипі-Алагоас

·         Центрально–Європейський нафтогазоносний басейн

Список країн за видобутком залізної руди заснований на даних Геологічної служби США.

Позиція	Країна	Видобуток залізної руди (тис. тонн)	Рік
	Весь світ	2,400,000	2010
1	КНР	900,000	2010
2	Австралія	420,000	2010
3	Бразилія	370,000	2010
4	Індія	260,000	2010
5	Росія	100,000	2010
6	Україна	72,000	2010
7	ПАР	55,000	2010
8	США	49,000	2010
9	Канада	35,000	2010
10	Іран	33,000	2010
11	Швеція	25,000	2010
12	Казахстан	22,000	2010
13	Венесуела	16,000	2010
14	Мексика	12,000	2010
15	Мавританія	11,000	2010
16	Чилі	9,316	2008
17	Перу	7,825	2008
18	Північна Корея	5,000	2008
19	Туреччина	4,700	2008
20	Боснія і Герцеговина	2,950	2008
21	Австрія	2,100	2008
22	Алжир	2,077	2008
23	Єгипет	1,811	2008
24	Нова Зеландія	1,800	2008
25	Таїланд	1,550	2008
26	Греція	1,500	2008
27	Монголія	1,387	2008
28	В'єтнам	1,000	2008
29	Малайзія	800	2008
30	Норвегія	620	2008
31	Колумбія	600	2008
32	Німеччина	422	2008
33	Словаччина	392	2008
34	Південна Корея	300	2008
35	Пакистан	250	2008
36	Туніс	200	2008
37	Індонезія	65	2008
38	Нігерія	62	2008
39	Зімбабве	50	2008
40	Румунія	40	2008
41	Азербайджан	17	2008
42	Марокко	10	2008
43	Куба	—	-
44	Решта країн	<1 або 0

Найбільші родовища  залізної  руди у світі:

1.Криворізьке родовище (Україна)

2.Кірунавара (Швеція).

3.Лотарінгський залізорудний басейн (Франція),

4.Ньюфаундлендське  родовище (Канада).

5.Родовище у м. Лабрадор-Сіті (Канада)

Понад 95% світових загальних запасів локалізовані в 13 країнах (у порядку убування):

1.      ПАР

2.      Україна

3.      Казахстан

4.      Габон

5.      Бразилія

6.      Китай

7.      Австралія

8.      Болівія

9.      Грузія

10.  Мексика

11.  Болгарія

12.  Російська Федерація 

13.  Індія

Високосортний рудами володіють лише ПАР, Габон, Австралія і Бразилія, в інших країнах руди середньої та низької якості.

Розподіл ресурсів марганцевих руд по окремих країнах

Країна	млн. тонн	%
ПАР	13600	63,9
України	2500	11,8
Австралія	630	2,9
Габон	500	2,4
Казахстан	500	2,4
Бразилія	420	2,0

Розподіл виявлених ресурсів марганцевих руд у світі

Материк	Млн. тонн	%
Африка	14330	67,4
Європа	3440	16,2
Азія	1650	7,8
Америка	1200	5,6
Австралія та Океанія	650	3,0

Основні виробники первинного алюмінію та їх потужності у 2015-2016 рр

Країна	Production (виробництво)		Yearend capacity (потужність)
	2015	2016	2015	2016
США	1,587	840	2,000	1,730
Австралія	1,650	1,680	1,720	1,720
Бахрейн	961	970	970	970
Бразилія	772	790	1,400	1,400
Канада	2,880	3,250	3,270	3,270
Китай	31,400	31,000	38,600	40,100
Ісландія	800	800	840	840
Індія	2,360	2,750	3,850	3,850
Норвегія	1,230	1,230	1,550	1,550
Катар	610	640	640	640
Росія	3,530	3,580	4,180	4,180
Саудівська Аравія	682	740	740	740
Південна Африка	695	690	715	715
Об’єднані Арабські Емірати	2,400	2,400	2,400	2,400
Інші країни	5,900	6,240	8,350	8,370
Всього в світі (округлено)	57,500	57,600	71,200	72,500

ПЕРШІ ДЕСЯТЬ країни за розміром Видобуток бокситів  

 

       Топ-12 провідних країн у світовому видобутку міді в 2010 році

Практична робота №4. «Визначення мінералів та гірських порід. Визначення основних скам'янілостей за зразками, муляжем або малюнками»Мета уроку: актуалізувати знання про мінерали і гірські породи; формувати вміння визначати та опи­сувати мінерали, гірські породи, основні скам’янілості за зразками, муляжем або малюнками; розви­вати вміння користуватися джерелами географічної інформації.

Обладнання: атлас, підручник, довідники, колекція «Мінерали і гірські породи», зразки (малюнки) скам’янілостей.
Тип уроку: формування вмінь.
Ключові поняття: мінерали, гірські породи, скам’янілості, Шкала твердості Мооса.

Мінерал (від латин, minera — руда) — речовина, приблизно однорідна за хімічним складом і фізичними властивостями, що утворюється в гли­бинах і на поверхні Землі. Сьогодні відомо близько 3000 різних мінералів, серед них польові шпати, кварц, слюда, алмаз, графіт, золото. До цього переліку в міру відкриття додаються нові мінерали й виключаються відо­мі, але дискредитовані в міру вдосконалення методів мінералогічних до­сліджень.
Переважна більшість мінералів являють собою тверді тіла, але є рідкі (наприклад, ртуть) і газоподібні мінерали. Найпоширеніших лише кілька десятків, їх називають породоутворюючими. Ця назва вказує на те, що вони утворюють гірські породи.Гірські породи відрізняються одна від одної за своїм складом, власти­востями і зовнішнім виглядом. Загалом налічується понад 1,5 тис. гір­ських порід. За походженням вони поділяються на три великі групи: маг­матичні, осадові й метаморфічні.На допомогу вчителюМетоди визначення мінералів і гірських порід досить різноманітні. Для цього використовують оптичні й електронні мікроскопи, рентгенівські установки. У польовій практиці мінерали й гірські породи можуть визна­чатися за зовнішніми ознаками. Це пов'язано з тим, що хімічний склад і кристалічну структуру частково можна визначити за властивостями, які легко помітити або виміряти. Найважливішими фізичними властивостями, що дозволяють проводити діагностику мінералів, є колір мінералу в шмат­ку й порошку, прозорість, блиск, спайність, твердість.

Колір — один із простих діагностичних ознак. Деякі мінерали можна безпомилково впізнати за кольором, обумовленим головним хімічним еле­ментом (жовтим — сірки й чорним, темно-сірим — графіту). Нерідко за­барвлення одного й того самого мінералу досить мінливе і залежить від складу домішок.

Колір риски мінералу. Багато мінералів у порошкоподібному стані ма­ють інший колір, ніж у шматочку. Колір порошку мінералу досить по­стійний, а тому є важливою діагностичною ознакою. Наприклад, мінерал флюорит буває забарвлений у різні кольори, але риска від нього завжди біла. Для визначення кольору мінералу в порошку зазвичай шматочком мінералу риску проводять по білій шорсткуватій поверхні неглазурованої порцелянової пластинки. У випадку якщо твердість мінералу вища, ніж твердість порцелянової пластинки, мінерал не дає риски, а утворює на порцеляні подряпину.

Колір риски деяких мінералів
Риска	Мінерали
Мінерали з металічним блиском
Срібляста	Срібло, арсен
Сіра	Платина
Золотаво-жовта	Золото
Червона	Самородна мідь
Мінерали з неметалічним блиском
Сіра	Борніт, халькозин, галеніт, антимоніт, марказит, арсенопірит, бурноніт графіт
Коричнева	Сфалерит, рутил
Чорна	Магнетит
Від червоної до червонясто-бурої	Піраргірит
Жовта	Отеніт
Зелена	Малахіт, вівіант
Синя	Азурит, лазурит
Пурпурна	Вівіант

Варто враховувати, що твердість порцелянової пластинки — близько 7, тому цю діагностичну ознаку використовують для тих мінералів, твер­дість яких не вища, ніж це значення.Блиск — якісна характеристика відбитого мінералом світла. Він влас­тивий мінералам, що дають чорну риску, і самородним металам, що не дають чорної риски (золото, срібло, мідь). Більшість мінералів поглинають або пропускають значну частину падаючого на них світла й мають немета-лічний блиск. За зменшенням ступеня неметалічного блиску розрізняють скляний блиск (кальцит, флюорит, кварц). Він характерний і для коштов­них каменів. Особливої уваги заслуговує алмаз: висока відбивна здатність його граней спричиняє іскристий блиск, який називають алмазним.

Спайність — здатність мінералу розколюватися в певних напрямках, утворюючи в розколі відносно плоскі й гладкі поверхні. Залежно від лег­кості розщеплення поверхні й досконалості розколу виділяють такі види спайності:
*   досить досконала спайність — мінерал без особливих зусиль розще­плюється на тонкі пластини; площини спайності — рівні, дзеркальні (наприклад, слюди, тальк);
*   досконала спайність — мінерал розколюється при легкому ударі й при цьому завжди або майже завжди з утворенням рівних блискучих пло­щин (наприклад, ям’яна сіль, топаз, кальцит);
*   середня спайність — при ударі мінерал розколюється на осколки, об­межені приблизно однаковою мірою як площинами спайності, так і не­правильними площинами зламу (наприклад, польовий шпат, рутил);
*   недосконала спайність — розколювання мінералу приводить до утво­рення уламків, більша частина яких обмежена нерівними поверхнями зламу (наприклад, апатит, сірка);
* досить недосконала спайність — при ударі мінерал розколюється в будь-яких напрямках і дає нерівну поверхню зламу (наприклад, корунд, маг­нетит).

Твердість — здатність мінералу опиратися зовнішньому механічному впливу — дряпанню, різанню, вдавленню. Ця ознака відбиває міцність зв’язків між вузлами ґрат у кристалах. У польових умовах відносна твер­дість мінералів визначається дряпанням одного мінералу іншим.
Для оцінки відносної твердості мінералу використовується емпірична шка­ла, відома в мінералогії як Шкала твердості Мооса (вона запропонована ав­стрійським мінералогом Ф. Моосом (1772—1839). Як еталони в шкалі вико­ристовуються десять мінералів із відомою й постійною твердістю. Ці мінерали розміщені в порядку зростання твердості. Перший мінерал — тальк — відпо­відає найнижчій твердості, прийнятій за одиницю. Найбільш твердий мі­нерал — алмаз, у ньому атоми вуглецю так міцно зв’язані, що його можна подряпати тільки іншим алмазом. Цей мінерал відповідає найвищій твердо­сті — 10. Кожен попередній мінерал шкали дряпається наступним мінералом.При польових дослідженнях не завжди може опинитися під рукою по­трібний набір мінералів шкали твердості. У такому випадку для орієнтов­ного визначення твердості мінералу часто використовують підручні засоби: м’який олівець (відповідає твердості тальку — 1), ніготь (2—2,5), мідний дріт або монета (3—3,5), сталева голка, цвях або складений сталевий ніж (5—5,5), скло (5,5—6), напилок (7).Зручно використовувати сталеву голку, оскільки її твердість відповідає приблизно середнім показникам шкали Мооса, і залежно від результату дряпання відразу стає зрозуміло, униз або нагору по шкалі варто брати еталон для визначення твердості досліджуваного мінералу. Крім того, ста­лева голка досить тонка, щоб досліджувати навіть незначні, розташовані в заглибленнях зразка мінеральні виділення.

Скам’янілості (викопні рештки організмів) — залишки рослин і тва­рин минулих геологічних епох або сліди їх життєдіяльності, що зберегли­ся в осадових породах.

Викопні рослини — рослини минулих геологічних періодів, що збере­глися в тій або іншій формі у відкладеннях земної кори. Краще зберіга­ються нижчі рослини (водорості й бактерії), а з вищих — зрідка зустрі­чаються мохи й дрібні папороті. Від більших за розмірами вищих рослин до нас доходять тільки їхні окремі частини — стебла, кора, листя, квітки, плоди, насіння, спори й пилкові зерна.
Зазвичай викопні рослини зберігаються в континентальних відкладен­нях боліт, озер, річок, а також вапняковистих і крем’янистих відкладен­нях джерел, рідше в бурштині й лаві. Масові скупчення викопних рослин і продуктів розкладання рослинної речовини утворюють поклади гірських порід — горючих (торф, буре й ям’яне вугілля, горючі сланці) або не­горючих. Із рослин суходолу у викопному стані найчастіше зустрічаються деревні рослини, які росли неподалік водойм.За скам’янілостями, що є основними копалинами, визначають віднос­ний вік осадових товщ земної кори.У тому випадку, якщо в кабінеті географії відсутні колекції мінералів, учні можуть працювати зі зразками найпоширеніших у цій місцевості гір­яких порід й описувати одну з них.

Практична робота № 6. «Нанесення на контурну карту сейсмічних зон та діючих вулканів»

Назви сейсмічних поясів планети

На Землі існують особливі зони підвищеної сейсмічної активності, де постійно відбуваються землетруси. Чому так відбувається? Чому землетрусу частіше відбуваються в гірській місцевості і дуже рідко в пустелях? Чому в Тихому океані землетруси відбуваються постійно, породжуючи цунамі різного ступеня небезпеки, а ось про землетруси в Північному Льодовитому океані ми майже нічого не чули. Вся справа в сейсмічних поясах землі.

На планеті існують два великих сейсмічних пояси: Середземноморсько-Трансазиатский і Тихоокеанський.

Рис. 1. Сейсмічні пояси Землі.

Середземноморсько-Трансазиатский пояс бере свій початок біля берегів Перської затоки і закінчується в середині Атлантичного океану. Цей пояс ще називають широтным, так як він тягнеться паралельно екватору.

Тихоокеанський пояс – меридіональна, він тягнеться перпендикулярно Середземноморсько-Трансазиатскому поясу. Саме на лінії цього поясу розташована величезна кількість діючих вулканів, велика частина вивержень яких відбувається під товщею води самого Тихого океану.

Якщо малювати сейсмічні пояси Землі на контурній карті – вийде цікавий і загадковий малюнок. Пояси, немов облямовують древні платформи Землі, а іноді і впроваджуються в них. Вони пов’язані з гігантськими розломами земної кори і давніми, і більш молодими.

Середземноморсько-Трансазиатский сейсмічний пояс

Широтний сейсмічний пояс Землі проходить через Середземне море і всі прилеглі до нього європейські гірські масиви, розташовані на півдні континенту. Він тягнеться через гори Малої Азії і Північної Африки, досягає гірських хребтів Кавказу й Ірану, що пролягає через всю Середню Азію і Гіндукуш прямо до Коэль – Луню і Гімалаями.

У цьому поясі, найбільш активними сейсмічними зонами вважаються гори Карпати, розташовані на території Румунії, весь Іран і Белуджистан. Від Белуджистана зона землетрусів тягнеться до Бірми.

Рис.2. Середземноморсько -Трансазиатский сейсмічний пояс

У цьому поясі є активні сейсмічні зони, які розташовані не тільки на суші, але і у водах двох океанів: Атлантичного та Індійського. Частково цей пояс захоплює і Північний Льодовитий океан. Сейсмічна зона всієї Атлантики проходить через Гренландське море і Іспанію.

Найбільш активна сейсмічна зона широтного поясу припадає на дно Індійського океану, проходить через Аравійський півострів і тягнеться до самого півдня і південного заходу Антарктиди.

Тихоокеанський пояс

Але, як би не був небезпечний широтний сейсмічний пояс, все ж велика частина всіх землетрусів (близько 80%), які відбуваються на нашій планеті припадає на Тихоокеанський пояс сейсмічної активності. Цей пояс проходить по дну Тихого океану, по всіх гірських ланцюгів, оперізувальний цей найбільший океан Землі, захоплює острови, розташовані в ньому, включаючи Індонезію.

Рис.3. Тихоокеанський сейсмічний пояс.

Сама величезна частина цього поясу – Східна. Вона бере початок на Камчатці, тягнеться через Алеутські острови і західні прибережні зони Північної та Південної Америк прямо до Південно-Антильской петлі.

Східна гілка непередбачувана і маловивчена. Вона сповнена різких і звивистих поворотів.

Північна частина поясу найбільш сейсмічно активна, що постійно відчувають на собі жителі Каліфорнії , а також Центральної та Південної Америки.

Західна частина меридіонального пояса бере свій початок на Камчатці, тягнеться до Японії і далі.

Другорядні сейсмічні пояси

Не секрет, що під час землетрусів, хвилі від коливань земної кори можуть досягати віддалених районів, які прийнято вважати безпечними щодо сейсмічної активності. В деяких місцях відголоски землетрусів не відчуваються зовсім, а в деяких сягають кількох балів за шкалою Ріхтера.

Рис.4. Карта сейсмічної активності Землі.

В основному ці зони, чутливі до коливань земної кори, що знаходяться під товщею води Світового океану. Другорядні сейсмічні пояси планети розташовані у водах Атлантики і Тихого океану, Індійського океану і в Арктиці. Велика частина другорядних поясів припадає на східну частину планети, так, ці пояси тягнутися від Філіппін, поступово спускаючись до Антарктиди. Відгомін поштовхів ще можна відчути в Тихому океані, а от в Атлантиці майже завжди сейсмічно спокійна зона.

Що ми дізналися?

Отже, на Землі землетрусу не відбуваються у випадкових місцях. Сейсмічну активність земної кори можливо передбачити, так як основна частина землетрусів відбувається в особливих зонах, які називаються Сейсмічними поясами землі. Їх на нашій планеті всього два: Широтний Середземноморсько -Трансазиатский сейсмічний пояс, який тягнеться паралельно Екватору і меридіональна Тихоокеанський сейсмічний пояс, розташований перпендикулярно широтному.

Практична робота № 7.  «Опис  ґрунтового профілю»

Мета уроку: закріпити знання про Ґрунти та їхні особливості; сформувати вміння описувати фунтовий профіль; дати уявлення про ґрунтові горизонти; розвивати вміння користуватися джерелами географічної інформації.

Обладнання: атлас, підручник, довідники, Ґрунтовий розріз, малюнки (фотографії) з ґрунтовими профілями.

Тип уроку: формування вмінь.

Ключові поняття: ґрунт, гумус, ґрунтовий розріз, ґрунтовий профіль, ґрунтові горизонти.

Першу у світі наукову класифікацію ґрунтів, засновану на їх похо­дженні, створив видатний учений В. В. Докучаев. Він називав ґрунт «дзер­калом ландшафту», підкреслюючи тим самим його залежність від усіх компонентів природи. Учений виділяв десять типів ґрунтів. Сьогодні їх налічують понад 100. Зараз учені розробляють міжнародну класифікацію ґрунтів. Важливішою основою цієї класифікації є ґрунтові профілі.

На допомогу вчителю

Сукупність ґрунтових горизонтів утворює ґрунтовий профіль – вер­тикальний розріз ґрунту від поверхні до материнської породи. Він утво­рюється в результаті диференціації вихідної ґрунтоутворюючої породи під впливом процесів ґрунтоутворення й характеризує зміну всіх її властивос­тей по вертикалі. За зовнішнім виглядом горизонтів можна скласти уяв­лення про тип ґрунту.

Ґрунтові горизонти позначають буквеними символами:

А – перегнійно-акумулятивний;

В – шар вимивання (ілювіальний);

С – перехідний до материнської породи. На оброблюваних ґрунтах утворюється орний гори­зонт – Ап.

Для опису ґрунтів, вивчення їхніх ознак і відбору зразків прийнято копати спеціальні ями, які називаються ґрунтовими розрізами. Вони явля­ють собою спеціально вириті ями завширшки 0,7 м і завглибшки до 1 м і глибше (залежно від потужності ґрунту). Передня стінка ями повинна бути стрімкою, її розташовують так, щоб вона була освітлена сонцем і було видно ґрунтові горизонти. Межі між ними відзначають ножем, потім заміряють рулеткою їхню потужність. Характеризують особливості переходу одного горизонту в інший, фіксують колір і особливості структури кожного.

Будову розрізу замальовують кольоровими олівцями в певному масш­табі. На кольорову плівку знімають розріз. Перед зйомкою необхідно по­ставити в яму лінійку із чіткими поділками.

Механічний склад ґрунту (співвідношення твердих мінеральних часток різного розміру – піщаних, глинистих, пилуватих) визначається за верх­нім горизонтом. Робиться це на дотик шляхом розтирання ґрунту на до­лоні або між пальцями, змочуванням і скочуванням. Наприклад, глинис­ті ґрунти при скочуванні дають довгий шнур, який при згинанні в кільце не розтріскується; суглинні ґрунти розкочуються в шнур у вологому стані, але при згинанні він розтріскується; суглинні піщанисті ґрунти утворюють крихкий шнур або неміцну кульку; із супіщаних ґрунтів кульку або шнур скатати взагалі не вдається, піщані ґрунти утворюють пухку масу.

Структура ґрунту визначається на око.

Зразок плану опису ґрунту

1.   Місце розташування ґрунтового розрізу.

2.   Потужність розрізу й трьох основних горизонтів ґрунту.

3.   Характер меж між горизонтами.

4.   Кольори й особливості структури ґрунту в горизонтах.

5.   Щільність і механічний склад ґрунту.

6.   Структура ґрунту.

7.   Інші ознаки (наявність новоутворень, наприклад присипки або конкрецій, а також включень, наприклад галька, валуни, залишки рос­лин; їх кількість і характер).

8.   Замалювати ґрунтовий розріз, зробити його кольорове фото. Приклад опису горизонтів чорноземних ґрунтів.

А — потужність горизонту в різних підтипах коливається від 35 до 120 см і більше, однорідно забарвлений, темно-сірий, майже чорний, структура міцна,  зерниста.

В — горизонт потужністю 40—80 см, бурувато-сірий, поступово до­низу з'являється палевий відтінок, структура грубіша, грудкувата, грудкувато- або горіхувато-призматична.

За ступенем гумусованості та структурою може поділятися на підгоризонти В₁ і В₂.

С — ґрунтоутворююча порода, палева або білувата, призматичної струк­тури, на різній глибині зустрічаються виділення карбонатів, гіпсу й легко­розчинних солей.

Інтерактивна бесіда

1.   Які фізичні властивості ґрунтів ви знаєте?

2.   Назвіть ґрунтові горизонти.

3.   Що характерно для верхнього горизонту?

4.   Із якою метою робиться ґрунтовий розріз?

5.   Як визначається механічний склад ґрунту?

Практична робота № 8.   «Аналіз кліматичних та синоптичних карт»

Синоптична карта

Приземна синоптична карта погоди Сполучених Штатів Америки на 21 жовтня, 2006 рік.

Синоптична карта Східної Європи на 1 травня 1890 року.

Карти синоптичні — карти, на яких цифрами та символами нанесені результати метеорологічних спостережень на мережі станції в певний момент. Карти складаються для прогнозування погоди.

Служба погоди регулярно, кілька разів в день, складає синоптичні карти – це основний метод оперативного прогнозу погоди. На картах в пунктах спостереження (на метеостанціях) відзначають атмосферний тиск, температуру і вологість повітря, вітер, хмарність, кількість і вид випадаючих опадів, видимість, тумани, завірюхи, грози та інші метеорологічні елементи. Ізолініями (ізобарами) показують поле атмосферного тиску, виділяють області циклонів, антициклонів, теплі і холодні атмосферні фронти.

За змістом розрізняють приземні і висотні синоптичні карти. У свою чергу, приземні карти ділять на основні, одержані в основному синоптичні терміни для великих територій або півкуль, і кільцеві, які складають через короткі інтервали часу на обмежені райони, головним чином для обслуговування авіації. Масштаби карт варіюють від 1:30 000 000 для всього земної кулі до 1:2 500 000 – для окремих районів.

Класифікація синоптичних карт

Залежно від рівня атмосфери, для якого складається карта, розрізняють приземні і висотні карти погоди:

Приземні карти погоди складаються за результатами метеорологічних спостережень, переданих наземними і морськими метеорологічними станціями. На приземні карти погоди наноситься найбільший комплекс метеорологічних величин і явищ погоди, тому вони є найбільш інформативними.

Висотні карти погоди, що дають уявлення про стан атмосфери на різних рівнях, складаються на основі даних аерологічних станцій.

По термінах складання інформації розрізняють основні і додаткові карти погоди:

Основні карти погоди складаються за даними за основні терміни спостережень: 00, 06, 12 і 18 годин Гринвичеського часу. Масштаб карт 1: 15000000, мікрокольцевих карт 1: 20000000, проекція стереографічна, полярна, головний масштаб по паралелі 60 °.

Додаткові карти погоди, або кільцеві, складаються на основі даних в проміжні терміни (о 03, 09, 15 і 21 годині за Ґрінвічем). Масштаб кільцевих карт менший — 1: 5000000, мікрокільцевих карт - 1: 2500000, проекція стереографічна, полярна.

Велику допомогу в роботі синоптика надають допоміжні карти особливих явищ погоди (гроз, туманів, шквалів, ожеледіта ін.), опадів, снігового покриву, екстремальних температур повітря, максимального вітру, тропопаузи, вертикальних рухів, вологості та ін. Аналіз карт погоди є основною операцією, що дає можливість для подальшого прогнозу погоди. Для аналізу атмосферних процесів і прогнозу погоди використовують також аерологічні діаграми, графіки, радіолокаційні карти, супутникові знімки.

Позначення елементів погоди на картах

Станційна модель — символічне позначення погоди на погодній мапі згідно з даними окремої метеорологічної станції. Згідно з моделлю, на невеликій площі мапи позначається велика кількість елементів погоди, які може бути важко інтерпретувати, але ці мапи дозволяють метеорологам, пілотам і морякам отримувати важливу погодну інформацію. Зараз такі мапи складаються автоматично, за допомогою комп'ютера. Станційна модель є міжнародно прийнятою, та була впроваджена 1 серпня 1941 року, зазнавши з того часу незначних змін.

Як читати карту погоди

Кроки

              

  

1 Загальні метеорологічні поняття.

Найбільше людей хвилюють атмосферні опади, які в метеорології (вивчення погоди) є випадає на поверхню Землі водою в будь-якій формі. До видів опадів належать дощ, град, сніг і мокрий сніг. Високий тиск увазі хорошу і ясну погоду, а низький тиск зазвичай супроводжується опадами.

2 Знайдіть карту погоди.

Таку карту можна побачити в телевізійних новинах, в інтернеті або в місцевій газеті (серед інших джерел можна виділити журнали і книги, але карти в таких джерелах можуть бути застарілими). Найзручніше використовувати карту погоди з газет, оскільки вони недорогі і надійні. Таку карту можна вирізати і взяти з собою при вивченні тлумачення умовних позначень.

При можливості, використовуйте карти для невеликій території – їх простіше тлумачити. Для новачків робота з великим масштабом може виявитися важким. На карті слід звертати увагу на розташування, лінії, стрілки, візерунки, кольори та числа. Всі елементи мають значення і відрізняються.

                    

 

3 Зчитуємо значення тиску повітря.

Це значення маси або тиску, що повітря справляє на поверхню. Вимірюється вмиллибарах. Дуже важливо навчитися читати значення повітряного тиску, оскільки області тиску пов'язані з певними погодними умовами. Щоб прочитати тиск повітря, вивчіть ізобари (з = рівний, бар = тиск) – прості вигнуті лінії, що вказують зони однакового тиску. Ізобари відіграють важливу роль у визначенні швидкості і напрямку вітру. Коли ізобари утворюють замкнуті концентричні (але не завжди правильні) кола, найменший круг в центрі вказує на центр тиску. Це може бути область високого тиску (позначається літерою "H" в англійській мові та "A" в іспанському) або область низького тиску ("L" в англійській мові, "B" в іспанському). Повітря не "стікає" барометричним градієнтам; він "обтікає" їх внаслідок ефекту Коріоліса (обертання Землі). Таким чином, в північній півкулі напрямок вітру вказується з допомогою изобар проти годинникової стрілки навколо зон низького тиску (циклонний потік) і за годинниковою стрілкою навколо зон високого тиску (антициклонний потік). Чим ближче один до одного розташовані ізобари, тим сильніший вітер:

Область низького тиску (циклон): підвищена хмарність, сильний вітер, високі температури і ймовірність опадів. Вона представлена на карті погоди у вигляді знаходяться поруч изобар. Стрілки, спрямовані на (південна півкуля) або проти годинникової стрілки (північна півкуля). Зазвичай в середині ізобари є "T", утворює коло (буква залежить від мови, на якому представлена метеорологічна зведення). Радіолокаційні зображення можуть показувати області низького тиску. Тропічні циклони (південна частина Тихого океану) також називаються ураганами в Америці чи тайфунами в прибережних районах Азії.

                           

Область високого тиску: ясні і спокійні погодні умови з малою ймовірністю опадів. Більш сухе повітря зазвичай обумовлює більш широкий діапазон високих і низьких температур. На карті погоди вона представлена у вигляді изобар з буквою "H" посередині, а вказують напрямок вітру стрілки плавно округляються (за годинниковою стрілкою в північній півкулі і проти годинникової стрілки в південній півкулі). Подібно циклонам, їх також може бути видно на радіолокаційних зображеннях.

                     

4 Типи і рух фронтів.

Ці оцінки є кордоном між більш теплим повітрям з одного боку і холодним з іншого. Якщо ви знаходитесь поруч з фронтом і знаєте, що він рухається у напрямку до вас, то можна очікувати змін погоди (наприклад, утворення хмарності, опади, грози і вітер), якщо межа фронту проходить через вашу місцевість. Гори і великі водойми можуть змінювати напрямок руху фронту. На погодної карті ви помітите лінії з півколами або трикутниками на одного або з обох боків (як показано тут). Вони вказують межі різних типів фронтів:

Холодний фронт: Можливі проливні дощі і висока швидкість вітру. Сині лінії з трикутниками на одній стороні використовуються для зображення холодних фронтів на картах погоди. Вершини трикутників вказують напрямок, у якому рухається холодний фронт.

Теплий фронт: часто приносить поступове збільшення кількості опадів у вигляді дощу з наближенням фронту, а після проходження фронту відбувається різке потепління і небо стає ясним. Якщо тепла повітряна маса є нестабільною, то погодні умови можуть включати тривалі грози. Червона лінія з півколами на одній стороні означає теплий фронт. Сторона, з якої знаходяться напівкола, вказує напрям руху теплого фронту.

Оклюдований фронт: утворюється, коли холодний фронт змикається з теплим. Супроводжується різними погодними явищами (можлива гроза), залежно від того, є оклюзія теплою або холодною. Проходження окклюдированного фронту зазвичай приносить більше сухого повітря (знижена точка роси). Фіолетова лінія з півколами і трикутниками на одній стороні позначає оклюдованого фронт. Сторона розташування півкіл і трикутників вказує напрямок руху окклюдированного фронту.

Стаціонарний фронт: вказує нерухому кордон між двома різними повітряними масами. Такі фронти характеризуються тривалими періодами безперервних дощів, які надовго затримуються в одній області і рухаються хвилями. Напівкола з одного боку і трикутники з іншого вказують на те, що фронт не рухається ні в якому напрямку.

                  

5 Станційні моделі в кожній точці спостереження. Якщо на вашій карті погоди є станційні моделі, то кожна з них містить температуру, точку роси, вітер, тиск на рівні моря, барическую тенденцію і діючу погоду з низкою символів.

Температура зазвичай вказується в градусах Цельсія, а дощові опади в міліметрах. У США температура вимірюється в градусах Фаренгейта, а кількість дощових опадів в дюймах.

Хмарність вказується гуртком в середині; ступінь заповнення гуртка вказує ступінь закриття неба хмарами.

Вітрові щербини вказують напрям вітру. Лінії або трикутники, що відходять під кутом від основної лінії, вказують силу вітру: 50 вузлів на кожен трикутник, 10 вузлів на кожну повну лінію, 5 вузлів на кожну половинчату лінію.

Поради

Також на погодні картах можуть бути присутніми інші лінії:

Ізотерми – всі точки, через які проходить ізотерма, мають однакову температуру.

Изотахи - всі точки, через які проходить изотаха, мають однакову швидкість вітру.

Числа на изобарах, наприклад "1008", вказують тиск (вмиллибарах) вздовж лінії. Відстань між изобарами називається барометричним градієнтом. Значна зміна тиску на короткій відстані (близкорасположенные ізобари) повідомляє про сильних вітрах.

Ізобари можуть бути змінені або згинатися при наявності високих наземних орієнтирів начебто гір.

Погодні (синоптичні) карти можуть ґрунтуватися на супутникових або радіолокаційних знімках, записах вимірювальних приладів на метеорологічних станціях та комп'ютерному аналізі.

Фронти найчастіше відбуваються з центру зон зниженого тиску

Не лякайтеся удаваній складності читання погодних карт. Уміння читати синоптичні карти є корисним навиком, який може стати в нагоді в самий несподіваний момент.

Якщо ви зацікавилися метеорологічними умовами та явищами, то можна записатися в місцевий метеорологічні суспільство.